Люди, мов  зорі. Вони так не схожі між собою. Одні горять яскраво, інші тьмяно. Одні горять холодним світлом, а інші дарують людям лагідне тепло. Є люди, з якими завжди поруч хочеться бути, бо вони притягують нас своєю щирістю, добротою, відкритістю, бажанням завжди прийти на допомогу. Саме з такою людиною я вже працюю разом 22 роки і хочу вам розказати про неї.

Це  Світлана Володимирівна  Палій, директор Миколаївської ЗОШ І-І І ступенів. Свою педагогічну діяльність Світлана Володимирівна  розпочала піонервожатою у с. Білятичі Сарненського району. У 1983 році прийшла працювати у Миколаївську ЗОШ  вчителем російської мови та літератури. І ось уже 11 років стоїть вона на чолі Миколаївської ЗОШ .

    Працювати зі Світланою Володимирівною легко: завжди допоможе, порадить, щиро поспівчуває. Дивишся на Світлану Володимирівну і дивуєшся, звідки у цієї стрункої, тендітної жінки така воля, така сила духу! Для вчителів вона - мудрий керівник  і хороша  подруга, з якою можна поділитися своїми бідами і радощами; для батьків – хороший порадник, приклад для наслідування; для учнів – вчитель–віртуоз, яка так пояснить матеріал, що і берізка за вікном притихне , заслухається.

    Світлана  Володимирівна завжди розважлива, витримана, енергійна, вже якщо взялась за якусь справу, то доведе її до кінця. За період перебування на посаді директора школи Світлана Володимирівна приклала масу  зусиль, щоб відкрити їдальню у школі, організувати підвіз школярів  з Підбрусеня та  Яблунівки, замінити значну частину вікон у приміщенні школи. Як гарна господиня переживає за свою домівку, так і Світлана Володимирівна переживає за рідну школу, адже за ці 11 років значно покращився інтер’єр  школи,  матеріально - технічна база.

   Інколи ловлю себе на думці, що я заздрю Світлані Володимирівні, бо, на перший погляд,  усе їй дається дуже легко. А чи легко? Розумієш, яких зусиль необхідно прикласти, щоб школа не просто існувала, а жила повноцінним життям, щоб жодна дитина зі своїми потребами не залишилася поза увагою вчителів, щоб було тепло і затишно, щоб школа стала  таким  центром у селі, куди б хотілося приходити і дітям, і їхнім батькам. А ще ж домашнє господарство, старенька  мама…

      Дійшла висновку, що саме на таких ось скромних шкільних жінках-трудівницях тримається освіта у нашій державі, саме завдяки їм виживає сільська школа, бо вони живуть  роботою і на роботі.

     Тож сьогодні  я вітаю Світлану Володимирівну, колег по роботі, всіх вчителів району з професійним святом. Здоров’я  вам, натхнення, творчого горіння.

                        Голова профкому                  Любов Адамчук